Денисові оповідки. Як ми газету писали.

Не буду називати героїв своїми іменами, і не скажу, чого в цій історії більше правди чи вигадки, та це і не дуже важливо. Важливо те, що ми зрозуміли після наших пригод. Тож починаю.

Вересневе сонечко з осіннім листочком привітало нас з початком навчального року. У наш клас, наче порив вітру, влетіла новина про створення класної газети. Що тут почалося! Кожен перекрикував один одного і сам себе. Так вирішували, про що будемо писати в газеті. І ось, наче блискавка, пролетіла ідея, що у газети повинна бути назва. Кинулися ми ще голосніше волати, щоб впевнити, що саме його або її назва газети краща. Із затінку вибралося питання про головного редактора класної газети. І враз до стелі полетіли зошити, ручки, шматки обірваних листків. Картина нагадувала політ у ракеті на космічній орбіті, коли біля космонавта літають усілякі предмети. Обличчя розпашілися, голоси посипли а волосся на головах підказувало, що потрібно все припинити. І ця мить настала. Тиша заповнила класну кімнату. Наче по команді всі в один голос вигукнули: «А давайте разом!». І знову зірвався клас. Та тільки на цей раз від сміху.