Сила слова. Авторська казка

Навесні, коли пригріло сонечко, з-під землі почали пробиватися стебельця майбутніх ніжних квіточок. На одній з галявин два стебельця опинилися поруч. Коли дув вітерець вони, навіть,  мали змогу погомоніти про усілякі-всячини, а коли йшов дощ, разом посміхалися та раділи.  Та ось одна зустріч змінила усе їхнє життя.  Був собі звичайнісінький день. На галявину, як це часто трапляється, завітали гості.  Були вони дуже незвичайні.  Підслухавши розмову мандрівників, стебельця зрозуміли, що це слова. Тільки одне слово добре, лагідне, яскраве, а інше – лайливе та лихе. Слова між собою вели розмову. І якщо Добре слово було спокійним, то Лихе ладне було щомиті влаштувати бійку.  Добре слово присіло відпочити біля одного стебельця, а Лихе слово біля другого. Деякий час вони мовчали. Чутно було тільки спів пташок та гру вітру у листках дерев. Добре слово звернулося до першого  паростка: «Який ти  сильний, впевнений, мужній, завзятий. Не звертай уваги на усілякі перепони, ти  виростеш і подаруєш світу красу». Паросток почувши такі слова, став скоріше підійматися, наливатися соком землі.  А біля другого паростка завело розмову Лихе слово: «…». Ви б тільки чули, що воно наговорило! Другий паросток зніяковів і став поволі хилитися до землі.  Мандрівники, зібравшись, пішли геть з галявини, залишивши після себе, два паростки. Один сильний, готовий гори звернути, а інший слабий, розбитий, понівечений. Перший паросток хотів допомогти товаришеві, та не знав, що зробити. На галявині почувся тупіт, то повернулося слово… Добре слово. Воно нахилилося до змарнілого паростку і стало шепотіти: «Тебе любить земля, твій товариш, і я встиг тебе полюбити. Тримайся, ти одужаєш і теж подаруєш світові красу. Знайди в собі сили. Підіймайся. В тебе все вийде». Другий паросток, наче прокинувся від жахливого сну. Його стебельце стало протистояти сердечному болю. Добре слово посміхнулося і, попрощавшись, пішло з галявини. А перший паросток нахилився до свого товариша і почав нашіптувати другові добрі слова. Пройшов час. Обидва паростки перетворилися на красу світу – чарівні квітки. Та  свою історію повідали кожному, хто приходив на галявину.

Від автора: можливо ця історія і вигадка, та лихе слово може зруйнувати не тільки квітку, а й людину. Стережіться його. Воно руйнує нашу духовність, серце, людство.  

                                                                                      Ірина Вертейко