Ця казка –
фантазія, яка з’явилася на моєму аркуші паперу в одну мить.
Був сонячний
день. Хлопчик з задоволенням вибіг погратися на вулицю. Сонечко стояло високо
та припікало. На асфальтовій доріжці Хлопчина помітив свою тінь і почав з нею
гратися. Йому було весело стрибати з ноги на ногу, з камінця на камінець, а
прохожі посміхалися, спостерігаючи за
ним. Та наздогнати цю сіру пляму він не зміг, а тому відвернувся від неї,
навіть тупнув ногою. Та ось раптом хмара закрила сонце. Навколо стало тьмяно і
сіро. Хлопець оглянувся навколо, і
побачив, що тінь зникла. Спершу він
зрадів, що нарешті позбувся цієї «причепи», та чомусь на душі стало зовсім
скудно.
Далі кожен може
продовжити цю казку по - своєму. Та в моїй казці хмарка повільно полинула за
вітром і сонце знову залило яскравим світлом асфальтову доріжку. Тінь Хлопчика
наче б то ожила і вони разом продовжили свою забаву. Тінь зраділа зустрічі, а
Хлопчина навчився цінити те, що поруч.
Ірина Вертейко
Цінуйте те, що поруч
ОтветитьУдалить